Урок 55-56
Тема уроку: «Загальні відомості про опорядження
поверхонь лаками. Інструменти для виконання робіт»
Тема уроку: « Підготовка поверхонь до опорядження; під
прозоре та непрозоре покриття лаками»
1. Відомості про опорядження поверхонь лаками:
При підготовці, обробці і фарбуванні лаками і емалевими фарбами оштукатурених, дереяних поверхонь кількість технологічних операцій залежить від обраної категорії фарбування. За поліпшеного і високоякісного перший шар фарбування необхідно профлейцювати і відшліфувати, після цього нанести другий шар фарбування.
Технологія виконання операцій за фарбування лаками та емалями:
За першого фарбування фарбу наносять вертикальними або горизонтальними смугами, причому кожна наступна смуга перекриває попередню на 3-4см. У малярних роботах найчастіше застосовують олійно – смоляні та безолійні синтетичні лаки.
Вибір інструмента залежить від площі поверхні та її конфігурації. Для дерев’яних та обштукатурених поверхонь використовують:
* махову щітку – фарбування невеликих рівних ділянок;
* хутряний валик – фарбування великих рівних ділянок;
* пензель – ручник – фарбування віконних рам.
Для фарбування металевих поверхонь використовують фарборозпилювач. За його допомогою фарбують великі поверхні. Продуктивність праці становить 400-500м/год.
2. Підготовка поверхонь до опорядження: під прозоре та непрозоре покриття лаками.
Лаки використовують для захисного або декоративного покриття деревяних поверхонь з цінних порід деревини, а також поверхонь, які раніше були пофарбовані або опоряджені альфрейними оздобами, виконаними неводними сумішами. Для прозорого опорядження деревини застосовують олійно-смоляні, спиртові лаки і нітролаки. Опорядження лаками не змінює кольору і рисунка деревини, а лише надає їй більшої виразності і декоративності. Більшість лаків утворюють на поверхні міцні прозорі, блискучі або глянцеві плівки, властивості яких залежать від виду і якості лаку.
Чорні бітуми або асфальтові лаки утворюють непрозору атмосферостійку плівку. Оскільки олійно-смоляний лак утворює прозору плівку, лакують тільки щільно підігнані, добре обстругані, цикльовані і шліфовані поверхні. олійний лак наносять на поверхню тонкою волосяною щіткою,не допускаючи повторного нанесення його на вже оброблену поверхню і добре розтушовують
До покриття поверхонь бітумними або асфальтовими лаками їх підготовляють як і під фарбування олійною фарбою.Їх застосовують здебільшого для покриття металевих поверхонь, щоб захистити їх від корозії. Бітумний лак наносять на поверхню ручниками або валиком.
Урок 50-3
Тема уроку:Інструменти та їх підготовка до фарбування поверхонь
Інструменти
- пензлі: плоскі вузький і широкий, вигнутий радіаторний
- малярна плівка - паперова стрічка: вузька і широка
- шпателі: вузький і широкий
- трикутний скребок, скребок з вирізом для очищення валика
- пластмасове відро
- ванночка або решітка для валика
- валики: великий і широкий, малий і вузький
ДЛЯ ЧОГО ПОТРІБНІ ОКРЕМІ ІНСТРУМЕНТИ:
великий пензель – для фарбування зовнішніх і внутрішніх кутів або великих поверхонь;
вигнутий пензель, так званий радіаторний – для фарбування поверхні за радіаторами опалення або самих радіаторів;
малярна плівка – для накривання підлоги, предметів умеблювання для захисту їх від забруднення фарбою. Витрати на плівку незначні, а заощадження часу при подальшому прибиранні величезне;
паперова стрічка, вузька і широка – для приклеювання плівки до плінтусів, а також для обклеювання віконних і дверних коробок, вимикачів, бордюрів і всіх елементів, які під час роботи можна випадково пофарбувати; застосовують також у разі фарбування стін/стелі в різні кольори для відділення одного кольору від іншого;
вузький і широкий шпателі – необхідні для нанесення шпаклівки в місцях виїмок і тріщин на стінах, вузький металевий шпатель можна також використовувати для усунення зі стіни фарби, що лущиться, і під час прибирання для зішкрібання засохлої фарби;
скребок трикутний та з вирізом для очищення валика – знадобляться для усунення фарб, що лущаться, зі стін, а також залишків фарби з підлоги, підвіконь та інших поверхонь; для цього можна також використати згаданий вище вузький шпатель;
пластмасове відро (може бути від фарби після попереднього фарбування) – для підготовки шпаклівки або гіпсу для заповнення виїмок і тріщин на стінах або для підготовки водного розчину з мийними засобами для миття стін;
ванночка – для рівномірного нанесення фарби на валик, дуже зручна і практична у використанні – краща за решітку, що накладається на відро, оскільки не в кожне відро поміщаються решітка і валик;
валик – за його допомогою швидко, легко і рівномірно можна пофарбувати великі площі стін;
Урок 54-3
Тема уроку: Вимоги до якості фарбування поверхонь
Фарбування поверхонь — це заключний етап опорядження будинку. Від якості фарбування залежать строки наступної експлуатації приміщення і його зовнішній вигляд, а якість фарбування — від попередньої підготовки поверхонь. Тому до фарбування різні поверхні (обштукатурені, дерев'яні, металеві тощо) слід підготувати: очистити, підмазати і зашпаклювати пошкоджені місця, відшліфувати їх тощо.
Підготовчі операції, які виконує маляр перед фарбуванням, не завжди і не для всіх поверхонь однакові. За технічними умовами виділяють три категорії фарбування: просте, поліпшене і високоякісне. Для кожної категорії встановлено певні операції, які слід обов'язково виконувати під час підготовки поверхонь.
Якість фарбування залежить також від якості самих поверхонь. Іноді можна правильно і високоякісно підготувати і пофарбувати поверхню, а через деякий час фарбова плівка порушиться, наприклад, якщо фарбують вологі поверхні. Тому маляр повинен починати роботу тільки тоді, коли поверхні готові до опоряджувальних робіт, тобто відповідають технічним вимогам.
Розгляньмо основні технічні вимоги, що ставляться до приміщень і поверхонь, призначених для фарбування.
До початку малярних робіт у приміщенні треба закінчити всі будівельні роботи, крім настилання паркету або лінолеуму, а також натягування шнура відкритої електропроводки. Особливо важливо закінчити роботи, пов'язані з монтажем центрального опалення, водопроводу, каналізації і внутрішньої електропроводки. Системи опалення і водопроводу повинні бути перевірені на тиск, а каналізація промита. На фасадах будинків мають бути закінчені роботи з влаштування зливів, а в панельні будинках — опоряджені і розшиті шви між панелями. У приміщенні встановлюють і міцно закріплюють віконні і дверні блоки (або коробки), стругані дерев'яні перегородки; настеляють чисті дощаті або паркетні (неопоряджені) підлоги; закріплюють наличники і склять вікна. Фарбувати обштукатурені і бетонні поверхні починають тільки після повного висихання їх, оскільки волога штукатурка і бетон містять у собі вільні луги, які надалі впливатимуть на пігменти, знебарвлюючи їх або змінюючи їхній колір. Штукатурка висихає нерівномірно, тому вологість її в різних місцях поверхні буде різна. Більш вологою штукатурка буде в нижніх частинах стіни, біля плінтусів і в кутках. Наявність вільних лугів, а отже, і вологості штукатурки визначають 1 %-м розчином фенолфталеїну. Фенолфталеїн — це безбарвна рідина, яка червоніє під дією лугів. Для визначення вологості штукатурки досить нанести на поверхню кілька краплин фенолфталеїну. Якщо він не змінить кольору або набуде ледь помітного рожевого відтінку, то це означає, що штукатурка висохла і її можна фарбувати.
Для прискорення опоряджувальних робіт приміщення з підвищеною вологістю штукатурки фарбують вапняними сумішами. Проте на поверхні з підвищеною вологістю не повинно бути помітних краплин води.
Поверхню штукатурки очищають від пилу, бруду, жирних плям, бризок і потьоків розчину. Шорсткість поверхні слід згладити, а дрібні щілини розрізати і підмазати їх розчином на глибину не менш як 2 мм.
Вимоги до якості фарбування
Для якісного фарбування дерев'яних поверхонь треба, щоб дерев'яні конструкції були стійкими (міцно закріпленими), а елементи їх добре припасованими. Вологість дерев'яних поверхонь не повинна перевищувати 12 %. Цвяхи на дерев'яних підлогах мають бути утоплені на глибину 2—3 мм. На дерев'яних поверхнях не повинно бутя відколів, щілин, задирок та інших дефектів; сучки і засмоли вирубують на глибину 2—3 мм, а ці місця підмааують.
Металеві конструкції також щільно припасовують, а поверхні їх очищають від іржі, окалини і плям жиру. Труби і прилади водопровідної мережі фарбують лише після видалення з них води.
Бетонні, залізобетонні, гіпсові та інші збірні конструкції і деталі заводського виготовлення повинні надходити на будівельні об'єкти з поверхнями, що не потребують суцільного шпаклювання перед фарбуванням.
Підготовлені внутрішні поверхні фарбують, додержуючись таких вимог:
температура повітря всередині приміщень повинна бути не нижче за 10 °С;
відносна вологість повітря — не більш як 60%;
вологість підготовлених обштукатурених і бетонних поверхонь не повинна перевищувати 8 %, а при фарбу-ваш! цементними і полімерцементними фарбами — 12 %;
робоча в'язкість водних фарбувальних сумішей залежно від їхніх видів має бути в межах 15—50 с за віскозиметром ВЗ-4;.
витрата фарби (шжривність) в одному шарі не повинна перевищувати 425 г/м2;
час висихання водних фарбувальних плівок при температурі 18 .20 °С має бути не більш як 12 год.
Фасади будинків фарбують після влаштування жолобів та звисів даху, закріплення ринв, встановлення балконних загород і пожежних драбин та покриття всіх віконних зливів покрівельною сталлю. З поверхні фасадів перед фарбуванням зчищають бризки розчину і пил.
Фасади не можна фарбувати: в спеку під дією сухого вітру і прямих променів сонця, під час дощу або по вологому фасаду після дощу, під час сильного вітру, а взимку по шару льоду або шею. Перхлорвініловими фарбами фасади можна фарбувати лише при температурі, що не перевищує 4 °С.
Урок №49-3
Тема уроку: Приготування неводних фарб до роботи
Неводною називають таку суміш, у якій в'яжучим матеріалом є висихаючі масла (оліфи) або смоли, розведені у розчинниках. До робочої в'язкості такі суміші доводять оліфою або розчинниками.
До неводних сумішей належать олійні, олійно-емульсійні, емалеві, смолянолеткі фарби, а також лаки. Деякі синтетичні фарби приготовляють на емульсіях типу ОВ (оліфа : вода), тому на робочому місці їх розводять водою. Проте вони утворюють на поверхнях міцні водостійкі плівки, подібні до плівок інших неводних фарб.
Емульсією називають стійку механічну суміш рідин, які не змішуються одна з одною.
Якщо у воду налити трохи олії, то вона не змішається з водою, а швидко спливе на поверхню. При довгому енергійному змішуванні цієї суміші краплинки олії можна так подрібнити, що вони деякий час плаватимуть у воді. Це і буде емульсія. Проте така емульсія нестійка. Під дією зчеплення дрібні краплинки олії почнуть злипатись, утворюючи великі краплини, які спливуть на поверхню води, і рідини розшаруються.
Щоб приготувати стійку емульсію, до суміші додають речовину, яку називають емульгатором. Емульгатор обволікає краплинки олії тонкою плівкою і не дає їм злипатися. Як емульгатори застосовують розчини лугів (нашатирний спирт, каустичну соду, лужну воду, що утворюється після гашення вапна, тощо), клею, мила.
Залежно від співвідношення у суміші води і олії виділяють два види емульсій: ОВ і ВО.
Емульсії ОВ (олія у воді). До складу цих емульсій входять оліфа (2—10 %), вода і емульгатори. Емульгаторами для емульсій ОВ є мило, луги, розчини тваринного або казеїнового клею. Якщо вливати оліфу при швидкому переміщуванні в клейову воду, то дістанемо стійку емульсію ОВ, у якій краплинки оліфи плавають у завислому стані в усій масі води (рис. 1). У цій емульсії розрізняють дві фази: зовнішню (воду) і внутрішню (оліфу).
Рис. 1. Утворення емульсії ОВ:
а — до перемішування, б — після перемішування
Емульсії ОВ застосовують при водних фарбуваннях для ґрунтовок, шпаклівок і декоративних фарбувальних сумішей. Фарбувальні суміші, приготовлені на емульсії, дають міцні водостійкі плівки, добре розтушовуються на поверхні і не утворюють потьоків під час фарбування. Фарбові плівки їх відрізняються високою декоративністю, глибиною і матовістю фактури, особливо після оброблення торцюванням. Строк служби поверхні, пофарбованої водною декоративною сумішшю, збільшується у 2—3 рази.
Емульсії ВО (вода в олії). До складу цих емульсій входять вода (25—50 %), оліфа і емульгатори. Емульгаторами в емульсіях ВО є розчин клею або лужна вапняна вода. Якщо доливати, перемішуючи, лужну воду в оліфу, то дістанемо емульсію ВО, в якій краплини води плаватимуть в усій масі оліфи (рис. 2). У цій емульсії зовнішньою фазою буде оліфа, а внутрішньою — вода.
Емульсії ВО здебільшого застосовують при олійних фарбуваннях для ґрунтовок і фарбувальних сумішей, які приготовляють, розводячи густотерті фарби на емульсії. Використання емульсій ВО зменшує витрату оліфи, а отже, й знижується вартість опоряджувальних робіт. Вони утворюють на поверхнях матові плівки, тому їх можна застосовувати для виготовлення неводних декоративних сумішей з різним ступенем матовості.
Розводять густу емульсію до робочої в'язкості тільки матеріалом зовнішньої фази: емульсії ОВ — водою, а ВО — оліфою або розчинником. Емульсія ВО повинна мати таку саму в'язкість, як і оліфа.
Рис. 2. Утворення емульсії ВО:
а — до перемішування; б — після перемішування
Приготовляють емульсії на централізованих фарбозаготівельних підприємствах в емульсаторах.
Нітроемалевих, смолянолетких та інших фарб, а також лаків на робочому місці маляри не виготовляють. Промисловість їх звичайно випускає готовими до використання. У разі потреби такі фарби і лаки можна лише розводити розчинниками, на яких вони приготовлені.
Олійну фарбувальну суміш, якщо вона не готова до використання, на робочому місці приготовляють з густотертої олійної фарби, яку розбавляють оліфою, оліфою і розчинником або емульсією типу ВО.
Якщо при змішуванні олійних фарб різних кольорів не вдається домогтися потрібного кольору, то до суміші добавляють сухі пігменти, окремо затираючи їх на оліфі або розчиннику. З цією метою пігменти змішують з оліфою, ретельно перетирають на фарботерці і поступово добавляють їх у фарбу до заданого кольору. Після цього отриману фарбувальну суміш знову перетирають на фарботерці. Якщо потрібна невелика кількість фарби, то пігменти перетирають на листі товстого скла або мармуровій плиті.
Олійні плівки після висихання майже не змінюють свого кольору, тільки трохи темніють. Тому сиру пробу фарбувальної суміші відразу порівнюють із заданим кольоровим тоном.
Щоб прискорити висихання фарбової плівки, до суміші добавляють сикатив. Проте це погіршує якість олійної плівки, робить її пухкою і маломіцною. Тому сикатив можна добавляти не більше ніж 8 % маси фарбувальної суміші. Водночас добавляти в суміш сикатив і розчинник не можна, оскільки до складу рідкого сикативу входить розчинник, який може виявитись зайвим. Надмірний вміст сикативу у фарбувальній суміші може навіть сповільнити висихання олійної плівки.
В'язкість олійної фарбувальної суміші перевіряють віскозиметром або за потьоком краплини суміші на склі. Довжина потьоку краплини повинна становити 3,5— 4,5 см. Час, за який олійна суміш витікає з віскозиметра ВЗ-4, має бути, с: для нанесення щіткою — 35—40; для нанесення фарборозпилювачем — 30—35.
За насиченістю кольорового тону неводні фарбувальні суміші поділяють на суцільні, інтенсивні, нормальні і розбілені.
Для розбілення олійної суміші застосовують білила, а для інших фарб — білі фарби тієї самої назви.
Урок №52-3
Тема уроку: Прийоми пофарбування дерев’яних, металевих поверхонь щіткою.
Підготовка дерев'яних поверхонь до фарбування
Ремонт будівельних конструкцій слід починати з їх очищення та вирівнювання.
В даний час використовується кілька способів виконання даної операції, описані в спеціальному розділі нижче. Очищену від старих покриттів поверхню необхідно вирівняти за допомогою шпаклівок, ретельно заґрунтувати і знежирити. Після висихання основи можна приступати безпосередньо до нанесення фарби. Способи очищення дерев'яних поверхонь від старих покриттів.
Існує декілька технологій для зняття раніше нанесених шарів ЛКП, заснованих на використанні різних принципів. Видалення фарби з дерев'яних поверхонь виконується наступними способами:
1. Механічний. Робота виконується за допомогою піскоструминного устаткування або обертових дротяних щіток. На відносно невеликих площах стара фарба знімається вручну.
2. Термічний. Передбачає застосування промислових фенів або паяльних ламп. Під впливом високої температури відбувається спучування покриття, після чого воно легко видаляється шпателем.
3. Хімічний. Передбачає використання спеціальних складів, що наносяться на дерево. Вони частково розчиняють фарбу і забезпечують її відшаровування. Вибравши спосіб того, як прибрати фарбу з дерев'яної поверхні, необхідно потурбуватися захисними засобами. Будуть потрібні окуляри, респіратори або маски і захисні рукавички, а в процесі робіт слід дотримуватися заходів безпеки. По закінченні операції дерев'яна конструкція очищається від пилу та сміття вручну щіткою або обдуванням її стисненим повітрям.
Знежирення поверхонь
Основа, з якою видалено старе покриття, зазвичай має забруднення самого різного характеру. Вони знижують адгезію шпаклівок, грунтовок і фарб до поверхні; потрібно очищення від них. Чим знежирити дерев'яну поверхню перед фарбуванням і підготовкою? Для проведення цієї операції можуть бути використані розчинники на основі уйат-спіриту або розроблені спеціально для цієї мети склади.
Порада: Не рекомендується наносити знежирюючий речовина пензлем з двох причин. По-перше, це збільшує витрату матеріалу.
По-друге, кисть не видаляє забруднення з основи.
Найкраще застосовувати ганчір'я або серветки.
Існують і інші технології знежиренню: занурення в спеціальні ультразвукові ванни, обробка парами розчинника або сухим льодом. Така методика передбачає застосування спеціального обладнання, і застосовуються на спеціалізованих підприємствах.
Нанесення грунтовок
Наступний етап підготовчих робіт полягає у зміцнення основи спеціальними засобами. Для цих цілей застосовуються акрилові проникаючі грунтовки.
Нанесення складу на основу можливо різними способами:
•пульверизатором;
•пензлем;
• валиком.
Максимальна продуктивність у першого варіанту з використанням компресора. Така технологія, крім іншого, забезпечує рівномірність шару і не допускає пропусків.
Корисно: для плоских поверхонь оптимально використання будівельного валика.
Час висихання грунтовки залежить від температури і руху повітря.
Наявність протягів не допускається, занадто швидке випаровування грунтовки може привести до розтріскування і викривлення конструкції. У міру висихання основи слід переходити до нанесення шпаклівки на дерево для усунення заглиблень. Для цих цілей використовуються готові склади на акриловій основі. Така шпаклівка після полімеризації стає твердою і має хороше зчеплення з матеріалом. Підготовка дерев'яних поверхонь під забарвлення передбачає послідовне нанесення складу в декілька шарів з просушування кожного з них.
Операція виконується наступним способом:
1. Майстер набирає невелику кількість шпаклівки з ємності, другим інструментом видаляє надлишки.
2. Приклавши робочу кромку під кутом до поверхні, заповнює поглиблення складом.
3. Надлишки шпаклівки видаляються інструментом, при цьому здійснюється його вирівнювання.
4. Після висихання попереднього шару наноситься наступний.
Підготовлена основа залишається в спокої для повної полімеризації шпаклівки. За цим слідує шліфування дрібним наждачним папером і нанесення грунтовки. Час висихання шпаклівок і грунтовки може становити від декількох годин до доби.
Підбір фарб для дерев'яних поверхонь
Якість покриття багато в чому визначається властивостями використаних матеріалів.
Сучасна фарба для дерев'яних поверхонь може мати такі основи:
•масляну;
•алкидную;
•акрилову.
Кожен з представлених матеріалів має переваги і особливості використання. Практика показує, що фарбування акриловими фарбами дає найкращий результат. Підбір кольору фарби здійснюється дизайнером за погодженням із замовником або ж самостійно. Одним з вирішальних факторів при виборі будівельного матеріалу є ціна. Нанесення фарби на дерев'яні поверхні
Завершальний етап - найвідповідальніший, від якості його виконання залежать декоративні та міцнісні характеристики. Фарба на підготовлену основу наноситися вручну щіткою, пензлем або валиком, або за допомогою пневматичного пульверизатора. Найбільш поширена технологія полягає в комбінуванні названих вище методик. Великі поверхні забарвлюються валиком або пульверизатором, а важкодоступні - пензлем.
При проведенні робіт слід закрити інші конструкції від попадання бризок фарби. ЛКП зазвичай наносяться в декілька шарів для досягнення найкращого ефекту. Після кожного етапу проводиться просушка. Технологія нанесення фарби нескладна; від виконавця вимагається лише акуратність.
Технологія фарбування металу
Технологічний процес поділяється на кілька послідовних етапів, що дозволяє домогтися найкращих результатів.
Інструмент і матеріали
Перш за все потрібно приготувати необхідні інструменти і матеріали:
- Фарбувальний склад.
- При обробці вручну листових виробів застосовується валик, для складних або важкодоступних ділянок – пензлики, при механізованому способі – краскопульт. Якщо фарбувати необхідно велику площу, то ручним інструментом це зробити дуже важко. Але потрібно враховувати, що пульверизатором добре наноситься тільки склад певної в’язкості.
- Суміш для грунтування. При роботі зі звичайним підставою підійде простий розчин для металу. Якщо виріб виготовлений з кольорових матеріалів, то підбирається відповідний грунт. У разі присутності іржі потрібно грунт-перетворювач. Його особливість в тому, що він вступає у взаємодію з ушкодженою структурою і перетворює її в захисний шар.
- Окрема ємність для фарби. Це може бути тара для валика або пензлика, щоб спростити процедуру.
Інструменти і матеріали для фарбування
Підготовка металевих поверхонь під фарбування
Цей процес вимагає відповідального підходу, будь-які недоліки будуть помітні. Виправити з’явилися через погану підготовку проблеми вкрай важко, а часом неможливо.
Алгоритм дій:
1. Підстава очищається від пилу і бруду, залишки старого декоративного шару повністю видаляються. При роботі з металом краще уникати накладення нової фарби на стару навіть в разі їх збігу.
2. Важливим етапом є знежирення, завдяки якому поліпшується адгезія. При роботі на вулиці потрібно захистити поверхню від попадання бруду. Перша змив виконується за допомогою розчинника або уайт-спіриту: обробляється вся площа, особлива увага приділяється важкодоступних місцях. Наступна обмивка проводиться теплим мильним розчином, який потім ретельно видаляється звичайною водою. Підсумком має стати чисте і сухе покриття.
Знежирення відбувається послідовно: 1 етап – використання спеціального знежирювачах, 2 – мильна вода, 3 – звичайна вода
3. При наявності дефектів (тріщин і поглиблень), які псують зовнішній вигляд, проводиться шпаклювання. Попередньо всі оброблювані місця покриваються антикорозійними складами. Шпаклівка наноситься вибірково, виключно на потрібні ділянки. Суміш ретельно розподіляється і розрівнюється, а після висихання шліфується. Повинна вийти єдина площину без слідів ремонту.
4. Якщо присутній іржа, її знімають, при сильних пошкодженнях застосовується перетворювач. Його наносять на поверхню, очищену від основних слідів корозії. За рахунок фосфорної кислоти відбувається реакція, в ході якої утворюється захисна плівка.
5. Незначні пошкодження видаляють шляхом шліфування і зачистки. Необхідність застосування грунтовки залежить від обраної фарбувальної різновиди та типу покриття. Наприклад, оцинкування піддавати грунтуванню не слід.
Підготовку поверхні металу можна вважати завершеною після того, як всі дії будуть виконані, а основа просушена.
Як правильно пофарбувати металеві вироби
Методи фарбування залежать від інструментів, допускається комбінування пристосувань.
фарбування валиком
Валиком зручно працювати на великих і рівних поверхнях. Технологія наступна:
1. Склад попередньо розлучається, як розчинник вибирається відповідне речовина. Така процедура потрібна для більш легкого розподілу.
2. Фарба переливається в зручну ємність. Валик повинен занурюватися широкою частиною, а не боком. Інструмент повинен бути гранично надійним і не залишати після себе ворсинок.
3. Процес починається з вибраної ділянки. Краще рухатися від одного краю до іншого, це дозволить уникнути видимих ??переходів.
4. Змочений інструмент встановлюється на поверхню, після чого починається розкочування. Перші руху йдуть у вертикальному напрямку: від низу до верху і назад. Відразу захоплюється ділянку в два або три рази більше ширини валика. Натискання повинно бути мінімальним з поступовим зростанням.
5. Після того як склад буде перенесений на поверхню, руху змінюються на горизонтальні.
Валик – це доступний і швидкий спосіб фарбування, але цей інструмент в більшій мірі підійде для прямих і рівних поверхонь
Запорука успішної роботи – планомірний розподіл матеріалу без занадто товстих ділянок. Кількість наносяться шарів варіюється від 2 до 4.
фарбування пензлем
Це досить монотонне заняття, яке проводиться на складних або рельєфних частинах вироби.
Кисть ідеальна для важкодоступних місць і невеликій площі фарбування
Якщо суміш дуже в’язка, то її трохи розбавляють. Занурювати щетину потрібно не повністю, а на 1/3, це дозволить уникнути появи патьоків, надлишки струшують постукуванням об край ємності. Рухи повинні бути односпрямованим. Першими мазками фарба укладається на покриття, наступними – розтирається. Кількість наносяться шарів залежить від типу поверхні.
Складні конструкції фарбуються тонкими пензликами, при цьому набирається мінімальна кількість розчину. Це дозволить виключити появу застиглих крапель.
застосування фарбопульта
Оскільки поглинання металу не дуже висока, використання пульверизатора передбачає наявність досвіду. Якщо його немає, необхідно потренуватися.
Нанесення фарби за допомогою фарбопульта
Рекомендації по роботі наступні:
1. Розпилення відбувається без зупинок. Перші рухи повинні бути плавними і повільними. Шар укладається паралельно.
2. Після початкового покриття процес прискорюється, одне і те ж місце обробляється в різних напрямках. Важливо дотримуватися однакову дистанцію.
Цей прилад значно полегшує роботу своїми руками. При певній вправності пофарбувати вдається навіть складні ділянки.
У домашніх умовах такий процес провести дуже важко, оскільки необхідна фарбувальна камера і спеціальні інструменти. Та найголовніша перевага такого способу в тому, що після нанесення фарби виріб піддається термічній обробці, а це робить покриття більш надійним і довговічним.
Урок №53-3
Тема уроку: Види дефектів неводного фарбування та способи їх усунення
Розгляньмо причини основних дефектів, які виникають при неводних фарбуваннях, і способи їх усунення.
Іржаві і темні плями від різних смолистих речовин або мінеральних масел, що не висихають, можуть проступати з нижніх шарів штукатурки. Плями утворюються також при застосуванні у ґрунтувальних сумішах оліф поганої якості. Щоб усунути цей недолік, дефектні ділянки поверхні з іржавими плямами зачищають пемзою і промивають 3%-м розчином соляної кислоти. Після висихання поверхні ці місця покривають двома-трьома шарами шелакового лаку або білої нітроемалевоїфарби. Плями іншого походження зчищають і промивають 5%-м розчином лугу у воді.
Відшарування фарбової плівки буває при фарбуванні забрудненої поверхні або поверхні, що раніше була пофарбована восковими олійними сумішами. У таких випадках фарбова плівка після висихання починає лущитись і відставати тонкими пластинками. Щоб усунути цей дефект, плівку зчищають і поверхню промивають розчином соди або мильною водою, після чого її остаточно промивають чистою водою, дають повністю просохнути і знову фарбують.
Груба фактура фарбової плівки утворюється при застосуванні погано проціджених фарбувальних сумішей, недостатньо прошліфованому шарі шпатлівки або неправильно виконаному торцюванні. Щоб усунути цей дефект, всю поверхню шліфують пемзою або шліфувальною шкуркою і знову фарбують ретельно процідженою сумішшю.
Сітка щілин утворюється при фарбуванні поверхні; на якій ще не встиг висохнути шар ґрунтовки. Для усунення цього дефекту поверхню шліфують пемзою або шліфувальною шкуркою і фарбують знову.
Сліди від щітки залишаються на поверхні при фарбуванні її густою фарбою або при поганому розтушовуванні фарбового шару. Щоб уникнути цього, висохлу поверхню шліфують пемзою або шліфувальною шкуркою, очищають від пилу і фарбують сумішшю нормальної в'язкості. Фарбову плівку старанно флейцюють.
Потьоки мають вигляд товстих смуг і краплин фарби, які звисають, і утворюються при застосуванні рідкої фарби, особливо при фарбуванні металевих поверхонь. Поверхню, на якій помічені потьоки, після висихання шліфують і фарбують знову.
Зморшки утворюються при поганому розтушовуванні фарбової плівки через нерівномірність її висихання. При цьому плівка на окремих ділянках залишається надмірно товстою. Щоб усунути цей дефект, поверхню шліфують і фарбують.
Стики виникають при швидкому висиханні ділянок поверхні, пофарбованих з деяким інтервалом у часі або при нанесенні вручну фарби, яка швидко сохне. Щоб уникнути цього, поверхню фарбують повторно без перерв у роботі, застосовуючи мри цьому механізми.
«Крокодиляча» шкіра виникає при фарбуванні поверхні фарбою, що швидко сохне, на якій не встиг висохнути шар ґрунтовки. Для усунення цього дефекту поверхню шліфують, шпатлюють і фарбують знову.
Пухирі утворюються при фарбуванні по вологій поверхні або товстому набілу. Щоб уникнути цього, фарбову плівку у дефектних місцях зчищають скребачкою. Дають час для висихання поверхні, після чого підготовлюють і фарбують її знову.
Погана покривність фарби спостерігається при фарбуваннях світлими сумішами по темному грунту, колір якого значно відрізняється від кольору фарбувальної суміші, застосуванні рідкої суміші. При фарбуванні погано заґрунтованої поверхні утворюються матові (жухлі) плями. Для усунення цих дефектів поверхню додатково фарбують.
Фарбова плівка довго сохне і дає відлипність при застосуванні оліфи поганої якості або використанні у сумішах пігментів, що затримують висихання олійної плівки (цинкові білила тощо). При використанні неякісної оліфи поверхню промивають підкисленою холодною водою, висушують і фарбують знову якісною сумішшю. У фарбувальні суміші, до складу яких входять пігменти, здатні затримувати висихання плівки, додають сикатив. При неохайній роботі з неводними сумішами залишаються бризки, пропуски, зсуви рисунків фризів і накатів, викривлення фільонок та інші дефекти, які треба ліквідувати. Тому працювати слід акуратно, не порушуючи технологічних правил виконання опоряджувальних робіт.
Урок 51-3
Фарбування оштукатурених, бетонних, гіпсокартонних поверхонь за допомогою щіток, валиків.
Для виконання малярних робіт застосовуються різноманітні інструменти, особливо для фарбування поверхонь.
* рогожна щітка – призначена для змочування поверхні водою, розмивання старої клейової плівки і нанесення водних грунтовок; Рогожну щітку до початку роботи треба міцно перев’язати, щоб скоротити робочу довжину її волокон, і насадити на дерев’яний держак.
* щітка махова – забезпечує високу продуктивність праці при фарбуванні великих площ; Махові щітки діаметром 60-65 мм виготовляють з волосіння. Застосовують для фарбування стелі та верхніх ділянок стін з підлоги; нанесення водних грунтувальних і фарбових сумішей на великі площі.
* щітка –ручник – застосовують для фарбування невеликих ділянок поверхонь водними або олійними сумішами. Їх виготовляють різних діаметрів (25,30,35,40.45.50. 55м) з волосіння. Для зручності в роботі волосінь ручника слід перев’язувати шпагатом. Перед початком роботи нові щітки витримують у воді близько 30хвилин.
* щітки плоскі (флейцові) – застосовують для фарбування невеликих ділянок поверхні (вікон, дверей, радіаторів опалення тощо) . а також для оздоблення пофарбованих поверхонь під цінні породи деревини і каменю. Виготовляють щітки різної ширини (35,40, 50, 60, 75 або 110мм ) з волосіні.
* щітка – макловиця – призначена для грунтування і фарбування поверхонь водними малярними сумішами на великих площах. Робочу частину щітки виготовляють з волосіні завдовжки 10-12см.При фарбуванні макловицею значно підвищується продуктивність праці маляра.
* валики (поролонові, хутряні) – призначенні для змочування поверхні водою, нанесення водяних і неводяних фарб на поверхні; перед початком роботи хутряні валики витримують у воді -5-6 годин.
* валики (узорчасті) – застосовують для нанесення візерунків на поверхні та фактурного опорядження поверхонь.
Перш ніж щітки та валики прибрати на зберігання, їх необхідно: вимити, висушити та ретельно загорнути для захисту щетини і ворсу.
2. Фарбування поверхонь за допомогою щіток, валиків: ( матеріал записати в зошит)
Оштукатурені, бетонні та гіпсокартонні поверхні можна фарбувати водними і неводними сумішами. Водними сумішами можна фарбувати тільки стіни і стелі. Фарбування стін і стель виконують після повного висихання поверхонь після грунтування. Їх застосовують для фарбування внутрішніх (клейові, водоемульсійні, вапняні частково) і зовнішніх поверхонь ( всі крім клейових).
До початку роти в приміщенні закривають вікна і двері, щоб подовжити час висихання фарбової плівки(при швидкому висиханні на поверхні будуть помітні стики і сліди від щіток). На підготовлену поверхню маховими щітками або макловицями наносять фарбувальну суміш. Фарбують поверхню лише після повного висихання останнього шару грунтовки.
При фарбуванні стель маховою щіткою чи макловицею, фарбу наносять спочатку рухами, перпендикулярними падаючому світлу, а потім розтушовують рухами уздовж світла. Верхню частину стіни фарбують таким самим кольором як, як і стелю.
Перед початком фарбування стіни шнуром, покритим сухим пігментом, відбивають нижню межу верхньої частини стін. Для цього також можна використати спеціальні пристосування для розмічання.
Гумовий ролик притискують до стелі й переміщають уздовж стіни так, щоб олівець викреслював лінію. Уздовж відбитої лінії проводять кольорову смугу пензлем –ручником Стіни фарбують маховою щіткою або макловицею. Фарбування виконують два маляри: перший стоїть на столику і фарбує верхню частину стіни, а другий з підлоги – нижню. Суміш наносять і розтушовують вертикальними рухами щітки. Фарбувати стіни можна також і валиками.
Урок 59-60
Тема. Обклеювання поверхонь шпалерами
Шпалерні роботи виконують після закінчення всіх загальнобудівельних робіт. Крім того, перед початком шпалерних робіт фарбують стелі та віконні й дверні укоси, грунтують віконні рами та двері.
Кімната, в якій будуть наклеюватися шпалери, повинна бути повністю захищена від протягів – навіть незначне спрямований рух повітря призведе до відставання полотен від стін при нерівномірному висиханні. У приміщеннях з вікнами на південну, південно-західну сторону слід вжити заходів, щоб прямі сонячні промені не потрапляли на обклеєні стіни.
Шпалери починають наклеювати від вікна.
Роботу починають завжди з відбиття вертикальної лінії по якій буде вирівнюватися край першої смуги шпалер.
Перше полотнище шпалер наклеюють на стіну згори донизу, розправляють і розгладжують за вертикаллю.
 | |||||
 |  | ||||
Олівцем намічають лінію відрізування біля стелі і підлоги.
Відклеюють кінець полотнища від стіни і відрізають залишок ножицями.
Наклеюють наступне полотнище шпалер, стежать щоб не змістився малюнок. Розгладжують стики полотнищ за допомогою ролика.
Немає коментарів:
Дописати коментар