Матеріалознавство
Конспект лекцій
Тема прогами: Загальні відомості про будівельні матеріали.
Тема уроку:Значення будівельних матеріалів для будівництва.
Тема уроку №1.Значення
будівельних матеріалів для будівництва й зростання їх виробництва в Україні.
|
|
Будівництвом називається процес зведення будівель і споруд різного призначення. Будівництво тісно пов'язане з промисловістю, сільським господарством, наукою і невиробничою сферою. Наприклад, машинобудування постачає будівництву основні засоби механізації, тобто оснащує будівельну галузь технікою. Промисловість будівельних матеріалів забезпечує будівництво цеглою, бетоном, розчином, збірними залізобетонними конструкціями, опоряджувальними та іншими матеріалами, необхідними для споруджання будівель.
Зв'язок будівництва з іншими галузями промисловості підтверджують такі цифри. Будівництво споживає 15 % усієї промислової продукції, у тому числі 90 % будівельних матеріалів, 50 % продукції лісової та деревообробної промисловості тощо. Приблизно 70 галузей промисловості постачають ресурси, необхідні для будівництва. Своєю чергою, будівництво забезпечує розвиток промисловості. Так, перш ніж розпочати видобувати вугілля, виплавляти метал, будувати кораблі чи виробляти електроенергію, необхідно побудувати шахту, домну, корабельну верф, електростанцію.
Для сільського господарства будівельники споруджують тваринницькі приміщення: корівники, свинарники, пташники, заводи з перероблення сільськогосподарської продукції, сховища для насіння, овочів і мінеральних добрив, елеватори тощо.
Розвиток науки неможливий без спорудження нових будівель, дослідних, обчислювальних та інформаційних центрів, наукових лабораторій, конструкторських бюро та інших об'єктів. Досягнення науки і техніки впливають на розвиток будівництва. Наука створює нові високопродуктивні будівельні машини та механізми, автоматичні лінії, нові ефективні будівельні матеріали, розробляє нові технології і форми організації праці будівельників.
Значним є внесок будівництва в невиробничу сферу. Житлові будинки, нові мікрорайони із школами, і дитячими закладами, лікарнями, підприємствами торгівлі, культурно-побутовими центрами -- все це робота будівельників.
Таким чином, будівництво відіграє значну роль у житті суспільства. Воно є матеріальним підґрунтям безперервного розвитку виробництва, вирішення житлових проблем, підвищення матеріального і культурного рівня народу.
ПЛАН УРОКУ №10
Предмет:Матеріалознавство.
Професія: 7141Маляр 3-го розряду
Тема програми:Матеріали для обклеювання поверхонь шпалерами
Тема уроку: Асортимент
шпалер.
Мета уроку:
þ навчальна: формувати знання, уміння і навички щодо асортименту шпалер з подальшим застосуванням теоретичних знань на практиці;
þ розвиваюча: формувати раціональне мислення, пізнавальну активність та
самостійність при вивченні асортименту шпалер;
þ виховна: виховувати у учнів культуру навчального процесу, повагу до праці та
обраної професії, відповідальність за дотримання трудової та технічної
дисципліни.
Тип уроку: урок засвоєння нового матеріалу.
Вид уроку: урок-лекція з елементами бесіди.
Дидактичне
забезпечення: навчальні посібники
(підручники), державний стандарт ПТО з професії
маляр, роздатковий матеріал, плакати, стенди, презентація, тести.
Матеріально-технічне
забезпечення: комп’ютер, мультимедійна
установка, дошка.
Міжпредметні
зв’язки: охорона праці, технологія малярних
робіт, виробниче навчання.
Література:«Матеріалознавство»П.В.Кривенко,В.Б.Барановський,,
«Матеріали і
технології в сучасному будівництві» Є.К Карапузов
ХІД УРОКУ
1
Організаційна частина –5 хв.:
-
перевірка наявності учнів;
-
перевірка готовності учнів до уроку.
2
Актуалізація знань - 5 хв.:
-
повідомлення теми програми і уроку та
мети уроку;
-
цільова установка на досягнення мети
уроку;
-
перевірка організації робочих місць та
правил додержання вимог безпеки праці;
-
ознайомлення з алгоритмом і правилами
проведення уроку.
3
Формування нових знань, умінь і навичок - 20 хв.:
-
повідомлення нової навчальної інформації за темою уроку:
1.Вінілові, флізелінові, джутові, металізовані,
склошпалери, фотошпалери, рідкі шпалери бамбукові, пробкові їх властивості та застосування.
2.Маркування шпалер.
-
показ нових прийомів розумової і
практичної діяльності;
-
повідомлення про передовий досвід за темою уроку;
-
опитування учнів з метою перевірки засвоєння ними нової інформації;
-
відповідь на запитання учнів.
4
Закріплення нового матеріалу - 5 хв.:
-
видання завдань для самостійної роботи;
-
пояснення послідовності їх виконання;
-
перевірка знань, умінь і навичок щодо
стандартів на креслення;
-
надання допомоги учням.
5
Підведення підсумків - 5 хв.:
-
аналіз діяльності учнів у процесі
всього уроку;
-
аналіз причин помилок, зроблених учнями
на уроці, та засобів їх усунення;
-
повідомлення та обґрунтування оцінок;
-
видача домашнього завдання.
Викладач О.М.Фролова
Інформаційний проект до уроку: https://drive.google.com/file/d/1o7Uh18zuBCOnd6bmc3e4YRcU62ncRdqC/view?usp=sharing
Інформаційний проект до уроку:
https://drive.google.com/file/d/1BkKDUAR2BM5Z3OVFu3aoZ2hHt_jFzpQ9/view?usp=sharing
Перевірка знань:
1.https://learningapps.org/display?v=pcafr1vva21
2.https://learningapps.org/display?v=p7awmmkgj21
3. https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSe37ws4xLMKROE4Yw7Gi-5aZxsce5Y9dAecSJYug2JeFhSr2Q/viewform
Урок №33
Мідний купорос
та мило господарське.
1. Види та призначення допоміжних матеріалів.
Допоміжні матеріали для малярних
робіт поділяють на дві великі
групи:
Ø рідкі;
Ø
тверді.
До рідких належать соляна
кислота НС1 (використовується для зняття старих
набілів, іржі).
Тверді поділяються на воски (тваринні, рослинні, викопні, синтетичні),
воскоподібні (церезин,
парафін), алюмокалієвий галун
(А1К(80 4 ) 2 • 12Н 2 0),
купороси (мідний купорос Си80 4 • 5Н 2 0 та залізний Ге80 4 • 7Н,О), соди
(кристалічна, кальцинована,
каустична — їдкий натрій), пемзи (природна та штучна). До твердих допоміжних матеріалів також належать
шліфувальна шкурка з різним
абразивним шаром та господарське мило 40...72 %, яке входить до складу емульсій, грунтівок,
шпаклівок, а також використовується для миття посуду, щіток та пензлів.
2. Мідний купорос, застосування та його властивості.
Мідний купорос - це кристали
яскраво-синього кольору добре розчинні у
Мідний купорос
призначений для сільського господарства, промисловості
(при виробництві штучних волокон, органічних барвників, мінеральних фарб,
миш’якових хімікатів, для збагачення руди при флотації) роздрібної торгівлі та експорту.
Упаковка, транспортування та зберігання
Мідний купорос упаковують відповідно до вимог ГОСТ 26319-84 у поліетиленові мішки по
50кг та 25кг за ТУ
2297-149-00194429-01, або в паперові мішки з поліетиленовим вкладишем по 50кг. Транспортують всіма видами критих транспортних
засобів.
Зберігати потрібно у сухих складських приміщеннях при температурі не нижче -40° С та не вище +40° С. Берегти від вологи. Зберігати далеко від харчових продуктів, ліків та кормів, а також у місцях, недоступних для дітей та тварин. Гарантійний термін зберігання: два роки з дня виготовлення.
Мідний купорос - (сірчанокисла сіль міді) застосовується для приготування грунтівок під клейове фарбування (лугостійких пігментів). Крім цього 10-15%-ним водним розчином мідного купоросу заґрунтовують іржаві плями та грибок, плісняву на поверхні.
Ґрунтівки - це рідини, добре зчіплюються з поверхнею, що утворюють на ній тонку водонепроникну плівку, на яку рівним шаром лягає фарбувальний склад.
Не поґрунтовані поверхні неоднаково вбирають фарбувальний склад, тому забарвлення виходить нерівномірною: плямами, смугами. Без ґрунтування якісно виконати роботу неможливо.
Як правило, ґрунтівки мають строго певне призначення, наприклад: тільки для клейових або тільки для вапняних фарб, але бувають і універсальні.
Для приготування купоросних ґрунтівок застосовують різний посуд: пластиковий, скляний або емальований, так як металева швидко руйнується. Для запобігання від руйнування сталеву ємність можна зафарбувати за два-три рази масляною фарбою, добре просушуючи кожен шар, після чого в ній можна готувати грунт купоросний.
Купоросну ґрунтівку роблять з такого розрахунку:
мідний купорос (150-300 м),
господарське мило (250 г),
кістковий столярний клей (200 г),
натуральна, комбінована або гліфталева оліфа (20 г),
мелена просіяна крейда (2-3 кг)
вода (до об’єму 10 л).
На першій стадії процесу в емальованому посуді розчиняють весь мідний купорос. Потім, як і в попередньому випадку, окремо готують 10% клейовий розчин, що вводять в нього мило та оліфу, а потім отриману емульсію змішують з розчином мідного купоросу. Склад розводять водою, додають крейду і протирають через тонке сито. Зберігати цю ґрунтівку треба в дерев’яному або емальованому посуді. Є різновид купоросної ґрунтівки - так звана трав’янка, яку готують аналогічним способом, але без крейди.
Купоросна ґрунтівка під клейове фарбування.
На 10 л складу:
100 – 150 г мідного купоросу,
250 г господарського мила 40%-го,
200 г сухого тваринного клею,
25-30 г оліфи,
2-3 кг крейди.
В 3 л киплячої води розчиняють мідний купорос, ретельно його
перемішуючи. У 2 л води варять клей. Мило також розчиняють в 2 л води в окремій посудині. Потім вливають його в клей і все ретельно перемішують.
У гарячу мильно-клейову воду при перемішуванні тонким струменем вливають оліфу, отримуючи емульсію. В емульсію при постійному перемішуванні вливають тонким струменем розчин мідного купоросу (не навпаки!). Після охолодження отриманої рідини в неї додають крейду і доливають водою до обсягу 10 л. Виходить однорідна зеленувато-блакитнувата рідина. Ґрунтівку проціджують через мідне сито або марлю і зливають для зберігання.
Купоросна ґрунтівка
Ø
10 літрів води
Ø 100 грам мідного купоросу.
Мідний купорос розводять у воді і після його повного розчинення, отриманим складом обробляють місця, де розвивається цвіль. Якщо грибок сильно розвинувся, то рекомендують додавати і 200 – 400грам порошку. Щоб збільшити ефективність обробки можна додатково додати на відро води - 200 грам оцту або хлорки.
Обробка стін таким складом повинна
проводитися з дотриманням заходів безпеки, так як мідний купорос може викликати шкірні
роздратування.
Мідний купорос (сульфат міді) – джерело небезпеки не тільки для грибка, але і для здоров’я людини. Хоча в реальності отруїтися мідним купоросом досить складно – на це піде більше часу, ніж необхідно для обробки стін. Однак, захиститися від негативного впливу розчину все ж потрібно. Зробити це можна, прийнявши ряд простих заходів безпеки:
1.Використовувати гумові захисні рукавички.
2. Захисний одяг повинна повністю
закривати тіло.
3.
Для захисту дихальних шляхів слід використовувати протигаз або респіратор.
4.
Приміщення, де поверхня обробляється мідним купоросом,
необхідно добре вентилювати або провітрювати.
Господарське
мило являє собою зварену особливим чином суміш натрієвих солей з
жирними кислотами із натуральних рослинних і тваринних жирів. Вміст жирних кислот
може бути 72-, 70- і 65% (чим більше
цифра на шматку господарського мила, тим краще воно справляється з брудом та
інфекцією).
Властивості господарського мила:
· Виявляється, за допомогою господарського мила можна лікувати
запальні процеси.
·
Господарське мило володіє
і противірусним ефектом.
·
Воно має чудові косметичні характеристики.
· Господарське мило успішно лікує і грибкові
захворювання .
· Мило допоможе і при легких опіках.
·
Перуть господарським милом давно, особливо
ніжну дитячу білизну.
· Господарське мило має чудові
гіпоалергенні характеристики, тому ним
миють посуд.
Господарське
мило і мило рідке
містить від 60 до 40% жирних кислот. Використовується при приготуванні
емульсій, ґрунтівок, шпаклівок, для промивання забруднених поверхонь, а також
для миття пензлів.
Кращі по якості ґрунтівки готують на вапні-кипілці
або вапняному тісті з додаванням мила і оліфи. Такі ґрунтівки називають
миловаром. Миловар придатний як під вапняне, так і під клейове фарбування.
Ґрунтівка миловар на вапні-кипілці.
На 10 л складу:
· 1-2 кг вапна-кипілки (негашеного комового),
·
200 г господарського мила 40%-го,
· 100 г оліфи.
Мило нарізають дрібною стружкою і розчиняють в 2-3 л киплячої води. У
гарячу мильну воду тонким струменем додають оліфу, ретельно перемішують до
одержання однорідної мильно-масляної рідини без помітних шарів оліфи. В 5 л води гасять вапно і під час її кипіння
(гасіння) поступово, помішуючи, вливають у неї мильно-масляну рідину і ретельно
все перемішують до отримання однорідного складу. Доливають воду до об’єму 10 л
і проціджують через сито. У приготовленої ґрунтівки на поверхні не повинні
плавати краплі олії.
Ґрунтівка миловар
на вапні-кипілці за якістю краще.
Якщо поверхні сильно закопчені (пожовклі), то миловар
готують по рецепту, збільшуючи кількість мила
до 400 г, оліфи до 300-400 г на 10 л складу.
Ґрунтівка миловар придатна
як під вапняні, так і під клейові фарбування. Однак у фарбувальних складах доводиться застосовувати лугостійкі
пігменти.
Урок 34. Тема Хлоридна кислота : властивості, добування і застосування
1. Загальна характеристика
Хлоридну
кислоту за часів середньовіччя називали соляним спиртом. Уперше вона згадується
у творах німецького алхіміка Василая Валентина в другій половині ХУ століття.
Ним описаний метод одержання соляного спирту шляхом сухої перегонки суміші, яка
складається з купоросу, галуну й кухонної солі. Алхіміки вивчали дію соляного
спирту на метал й оксиди. Склад цієї речовини тривалий час був для вчених загадкою.
З усіх безоксигенових кислот хлороводнева, або хлоридна чи соляна, кислота
має особливе значення . Вона є розчином газоподібної речовини — хлороводню
HCI у воді . Отже, щоб дістати хлоридну кислоту, треба спочатку добути
хлороводень.
Добування
У лабораторних умовах хлороводень НCl
добувають із кристалічного хлориду натрію NaCl (
кухонна сіль) під час нагрівання його з концентрованою
кислотою.
Фізичні властивості
Хлороводень НCl — безбарвний газ з різким запахом, трохи важчий за повітря, у вологому
повітрі «димить» дуже добре розчиняється
у воді : при 0 0С в одному об’ємі води розчиняється 500 об’ємів
хлороводню. Якщо добутий газ поглинати водою ( пропускати через воду) , то при
цьому можна дістати розбавлений розчин хлороводневої кислоти.
Концентрована хлороводнева
кислота з різким запахом унаслідок виділення хлороводню, має
високу хімічну активність . Вона виявляє загальні властивості , характерні для
більшості кислот.
Застосування хлоридної кислоти
З усіх
безоксигенових кислот хлоридна кислота має
особливо важливе значення. Вона широко використовується в суспільному господарстві. Її застосовують для добування хлоридів металів (Цинку, Феруму, Мангану), для очищення поверхні
металів від оксидів перед лудінням (вкриття оловом), нікелюванням, хромуванням. Щоб сам метал при цьому не реагував з кислотою, до неї добавляють спеціальні речовини – інгібітори (сповільнювачі
реакцій), які захищають метал від руйнування в кислоті, але не перешкоджають оксидам з нею взаємодіяти.
Хлоридна кислота використовується в медицині. Вона входить
до складу шлункового соку (майже 0,3 %), сприяє перетравлюванню їжі й убиває хвороботворні бактерії. За нестачі в шлунковому соку хлоридної кислоти лікар
призначає вживати її всередину (розбавлений розчин). Якщо ж вміст HCl у шлунковому соку підвищений, відчувається печія. У
такому разі людина вживає ліки для нейтралізації надлишку хлоридної кислоти в шлунку.
Хлоридну кислоту перевозять у скляних суліях або стальних посудинах, вкритих зсередини гумою. Якщо ж до кислоти додати інгібітори, то її можна
перевозити і в стальних цистернах.
Урок 35-3
Тема уроку: Універсальні очисники.
Їдкий калій і натрій, їх властивості.
Іржа виникає тоді, коли чисте залізо або у складі сплаву (сталь, чавун) мимовільно під дією води, кисню та агресивного середовища руйнується. У результаті утворюється рудий або зелений наліт, що складається з оксиду металу.
Корозію нерідко можна побачити на старих водопровідних
трубах, сантехніці, посуді та інструментах. Окислення металу через вплив води і
повітря не тільки псує зовнішній вигляд, а й з часом призводить до утворення
дірок і повного руйнування. Заміною схильним до корозії металам може стати
нержавіюча сталь. Якщо ж металеву поверхню немає можливості замінити, можна
використовувати механічні та хімічні методи боротьби з іржею.
Механічне видалення іржі
Механічно можна
видаляти незначно поширену іржу. Для цього знадобляться жорсткі абразивні
матеріали та пристосування: щітки по
металу; наждачний папір; сталеві мочалки; насадки для дриля; рашпілі;
шліфувальні машинки. Крім того, для механічного видалення окису заліза з
делікатних поверхонь підійде алюмінієва фольга. Фольгу попередньо необхідно
скачати в кулю такого розміру, щоб нею зручно було обробляти іржаву поверхню.
Після цього фольгу слід занурити у звичайний столовий оцет і кулькою, що
вийшла, протерти іржу. Фольга менш абразивна, ніж металеві щітки і наждачка,
але добре видаляє корозію, не протираючи дірки, якщо оброблювана поверхня
досить тонка. Одним із забутих механічних способів усунення іржі є очищення
окисленого металу деревною золою або попередньо нагрітим піском. Зола і пісок
виступають у ролі щадного абразиву, який знімає верхній шар окисленого металу і
не пошкоджує основну частину.
Боротьба з іржею хімічними засобами
Позбутися сильного нальоту іржі допомагають знання
хімії. Видалення корозії за допомогою хімічних засобів ґрунтується на здатності
кислот роз'їдати верхню частину іржі, що відшарувалася. Кислота 400 мл 5%
соляної кислоти, змішаної з 0,5 г уротропіну, може прибрати іржу за 5-10
хвилин. Попередньо очищену і знежирену іржаву деталь потрібно занурити в розчин
соляної кислоти, а потім - у розчин із 2 чайних ложок солі та склянки води.
Такий спосіб підійде для невеликих інструментів і деталей. Обробку слід
проводити в добре провітрюваному приміщенні, подбавши про засоби захисту шкіри
та очей від випадкового потрапляння кислоти.
Основні властивості їдкого
калію.
·
Гігроскопічність.
Здатність поглинати водяну пару пояснює можливість цієї речовини поширюватися
на відкритому повітрі. Тому зберігати їдкий калій потрібно в сухих умовах у
закритому вигляді;
·
Розчинення в спиртах при температурі +28 °С і у воді при
0 °С. В результаті цього процесу виділяється велика кількість тепла;
·
Активна
взаємодія і прояв бурхливих реакцій з кислотами, утворення газу водню при
контакті з металами та аміаку – з солями амонію;
·
Руйнування
органічних матеріалів (шкіри, паперу, дерева, полімерів тощо);
·
Негорючість,
але вибухонебезпечність.
Скажете,
занадто небезпечно мати справу з калієвим лугом, що має такий набір
властивостей? Так, але якщо поглянути на нього з іншого боку, з боку
можливостей, що відкриваються, то вони з надлишком перекривають усі сумніви і
значно збільшують сфери експлуатації цього хімічного продукту.
Застосування їдкого калію.
Гідроксид калію належить до найпоширеніших лугів,
що активно застосовуються в різних галузях промисловості.У будівництві – для
виробництва штукатурки, розчинів гіпсу, побілки.
Варто знати! Користь експлуатації цього реактиву
не піддається сумніву. Але все ж, надлишок калієвого лугу може шкодити як
матеріалу, до якого він застосовується, так і людині, яка працює з ним.
Речовина належить до 2-го класу небезпеки. Будьте обережні при роботі з нею.
Використовуйте спецодяг, гумові рукавички, захисні окуляри. Якщо гідрат окису
калію потрапить на шкіру або слизові оболонки, ретельно промийте їх теплою
водою і зверніться до лікаря. Уникайте найменшої можливості контакту з очима.
Речовина
є лугом, бурхливо реагує з кислотою, а в корозійно-агресивному вологому
середовищі – з металами, такими як цинк, алюміній, олово та свинець з
утворенням вибухонебезпечного газу,
водню. Реагує з солями амонію утворюючи аміак (газ).
Їдкий натрій ( гідроксід натрія або каустична сода, каустик) – це найбільш широко поширений з усіх лугів. Виглядає цей продукт як розсипчаста порошкоподібна маса. Колір - білий, запах відсутній. Також можливі поставки від виробників у вигляді гранул, лусочок, розчинів (без кольору або з легким забарвленням) в тарі, стійкої до дії лугів.
У воді розчиняється з виділенням значного обсягу тепла. Розчин при цьому виходить слизьким, схожим на рідке мило. Також розчинення спостерігається в гліцерині, етиловому і метиловий спирти. Зважаючи на високу гігроскопічність даної речовини, тара для нього підходить тільки не промокаюча, а зберігання повинно відбуватися в сухих приміщеннях.
Їдкий натрій — не горюча речовина, однак, небезпека пожежі виникає при контакті з аміаком. Також небезпечно застосування і з іншого боку: при взаємодії з металами (цинком, оловом, свинцем, алюмінієм) це з'єднання видає бурхливі реакції. Їдкий натрій — токсичний. З огляду на все перераховане, звертатися з гідроксидом натрію необхідно обережно, дотримуючись заходів безпеки. Потрапляючи на одяг, взуття він руйнує тканину і шкіру.
При опіках їдким натрієм ураженє місце слід негайно промити теплою водою, а потім нейтралізувати дію луги слабким розчином (не міцніші 1%) оцтової, соляної, винно-кам'яної кислоти.
Застосування їдкого натрію.
Застосовують у вигляді 0,5%-ного розчину для промивання поверхонь, пофарбованих олійною фарбою, а в міцних розчинах - для видалення з поверхонь масляної і лакової плівки.
Урок № 36
Шліфувальні шкурки
1. Шліфувальні матеріали, їх види, розмір
зерен.
Матеріали абразивні в зерні (ГОСТ 3647 –
80) призначаються для виготовлення шліфувальної шкірки, кругів, головок,
брусків, а також для використання у вільному
вигляді на шліфувально-полірувальних операціях.
Абразивні матеріали по крупності зерна поділяються на такі
групи і номера
зернистості:
ü шліфзерно: 200, 160, 125, 80, 63, 50, 40, 32, 25, 20, 16;
ü
шліфпорошок: 12, 10, 8, 6, 5, 4 , 3;
ü
мікропорошок: М63, М50, М40, М28, М20, Ml4, MI0, М7, М5.
Розмір абразивного зерна - величина
умовна, виражена найменшими лінійними розмірами (у мм) сторони
отвору сита, через яке проходить
зерно.
Абразивне зерно (різець) є частка абразивного матеріалу у вигляді монокристалу, полікристалів або їх
уламків.
Шліфувальна шкурка - абразивний інструмент на гнучкій основі з нанесеним на неї шаром шліфувального
матеріалу, закріпленого зв’язкою.
Абразивний обробіток (шліфування) – процес обробки
матеріалів
різанням, що полягає в знятті тонкого
шару деревини (у вигляді дрібної стружки) абразивним інструментом.
Шліфування деталей з деревини роблять після
стругання, фрезерування, циклювання, при столярній підготовці виробу до
обробки, а потім після ґрунтування, шпатлювання, а також у процесі нанесення
лакофарбових матеріалів.
Поверхні висушених лакофарбових покриттів вирівнюють шліфуванням.
Шліфування виконують шліфувальними шкірками, рідше шліфувальними пастами і
порошками.
При обробці деревину шліфують після нанесення нижніх (проміжних) і
верхніх покриттів, тобто після нанесення ґрунтовки, шпаклівки, першого шару
лаку або емалі і останнього шару лаку.
Шліфування проводиться ручним або механізованим способом на різних
шліфувальних верстатах. Лакофарбові покриття шліфують мокрим способом з
використанням рідин для охолодження поверхні (для термопластичних покриттів -
гас, уайт-спірит, скипидар) і сухим без застосування охолоджуючих рідин (для
поліефірних покриттів).
Шліфувальні шкірки розрізняють за видом основи (паперові, тканинні,
комбіновані), за видом
сполучної речовини та основи, по відношенню до
води й інших рідин (для сухого та мокрого шліфування), по
виду застосовуваного абразиву і за величиною зерен абразиву (за номерами
зернистості). Шкірки виготовляють двох типів - рулонні (Р) та листові (Л).
Шкірка
шліфувальна тканинна (ГОСТ 5009 – 82) призначається для
абразивної обробки виробів без охолодження або із застосуванням
мастильно-охолоджуючих рідин на основі масла, гасу, уайт-спіриту. Шліфувальна
шкірка виготовляється 2 типів: 1 – для машинної обробки металів і сплавів
низької твердості і неметалічних матеріалів і ручної шліфування різних
матеріалів; 2 – для машинної та ручної обробки твердих і міцно-в’язких
матеріалів.
Шліфувальна шкірка випускається в рулонах
завдовжки 30 і 50 м, шириною 725, 740, 770, 800, 850 мм, зернистістю 125 –
50, 40 –
М40.
В якості основи
застосовуються бавовняна тканини типу саржі різних властивостей. Шліфувальними
матеріалами служать: стандартний білий легований цирконієвий електрокорунд
зернистістю 125 – М40; монокорунд
(50-6), зелений і чорний карбід кремнію (80-М40); кремній (80-6).
Шліфувальний матеріал
скріплюється з основою
міздровим клеєм або комбінованою зв’язкою.
В залежно
від зовнішнього вигляду
робочої поверхні шліфувальна шкірка випускається
трьох класів: А, Б, В.
Вологість шкірки повинна бути 2 – 8%. У рулоні не допускаються зморшки, складки, м’яті місця. Гарантійний
термін зберігання шкірки 12 міс.
Шкірка шліфувальна паперова
(ГОСТ 6456 – 82) призначена для абразивного обробітку різних матеріалів
без охолодження або із застосуванням охолоджуючих рідин
на основі масла, гасу, уайт-спіриту. Випускається двох типів: 1 – для машинної
і ручної обробки неметалічних матеріалів (дерева, шкіри гуми, пластмаси і т. п.); 2 – для
машинної і ручної обробки металів, сплавів. Шкірка
випускається в рулонах.
1. Застосування шліфувальних шкурок.
Шкурка на тканинній
основі
 |
|||
 |
|||
Шкурка на паперовій основі
Застосовується для обробки гіпсових штукатурок або шпаклівок,
лакофарбових поверхонь, деревини. Для ручної обробки і за допомогою
електроінструменту. Шліфувальне зерно -
електрокорунд. Основа – папір.
Немає коментарів:
Дописати коментар